Усе наше життя – проект , довготривалий і часто непередбачуваний. Як підготувати дитину до життя у досить непростих умовах сьогодення , аби вона відчувала себе захищеною, потрібною, йшла з гідністю і високо піднятою головою, вміла подолати труднощі ? Вважаю, що для цього одних уроків не достатньо. Важливу роль відіграє правильно спланована виховна робота. Отож , реалізуючи «Програму національного виховання учнівської молоді» , використовую метод проектів у підготовці позакласних заходів , даючи можливість своїм учням мислити, вирішувати певні проблеми, що провокують роботу думки, розмірковувати над шляхами вирішення проблем.

Тема. Моя країна – Україна.

Мета: формувати у школярів ціннісне ставлення до суспільства і держави, сприяти формуванню національної свідомості школярів; розширити знання дітей про державні символи України, видатних українців; виховувати почуття гордості за державу, повагу до державної та народної символіки, відомих людей України, розвивати комунікативні навички, декламаторські здібності,культуру спілкування.

Очікувані результати:

-сформованість основ ціннісного ставлення до держави;

-любов до рідної країни, мови, друзів, родини;

-вміле володіння рідним словом;

-толерантне ставлення один до одного;

(діти додають свої).

Методичне забезпечення: вислови про Україну, мову, українська символіка, національні символи-обереги, портрети видатних українців.

Випереджувальні завдання: об’єднання у групи для виконання тематичних завдань(«Мовознавці», «Знавці державної символіки», «Народознавці», «Природолюби України», «Шанувальники видатних українців»).

                               Сценарний хід години спілкування:

Класний керівник. (Вступне слово вчителя про школу, радість навчання, щастя жити у дружному колективі). Ми , провчившись рік у гімназії, побачили, що є різними, проте все ж чимось дуже схожі , близькі. Що ж нас об’єднує? ( Метод «Мікрофон») (Живемо в одній державі, говоримо однією мовою, поважаємо свої звичаї і традиції, гордимося талановитими українцями).

Попередньо ви об’єдналися в групи залежно від обраної теми, яку б хотіли розкрити, поділившися своїми знаннями з товаришами. Тож сядьте так, як ви по групувалися.(Діти пересідають).

Після виступів дамо відповіді на запитання : «Чи може школяр відчувати себе громадянином України, її патріотом? Що для цього треба робити?»

                Слово групам (представлення 3-5 хвилин).

І група. «Природолюби України».

Краса України у власне створеній презентації (за допомогою вчителя інформатики). Діти розповідають про найвищі гори, найширші ріки, квіти та дерева , птахів, багатства країни.

 У кожної людини одна Батьківщина. Це те місце на її великій території, де вона народилася, виросла, яке не раз проміряла своїми ногами.

Моя Батьківщина —Україна.

Я щаслива з того, що народилася і живу саме в Україні. Я люблю її за безмежні, красиві, неосяжні простори. Вийди в поле — і ти замилуєшся полями високого жита, яке стоїть неначе дві високі стіни. Увійди в нього — і тебе сховають його колоски. Тільки синє небо є твоїм дороговказом. Милує душу така краса. Здається , йшов би вічність цією стежкою, аби вона не кінчалася.

А архітектура міст українських! Київ, Харків, Львів. Вона свідчить про високий рівень культури наших пращурів.

Хто не милувався Софією Київською і Золотими воротами княжого міста, Видубицьким монастирем и Києво-Печерською лаврою з Успенським собором, старовинним Подолом , сивочолим Борисфен-Дніпром? Все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться наша земля.

Ось уже п'ятнадцять століть височіє на дніпровських схилах Золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір'ю міст руських», відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав Європи Київської русі.

Оглядаючи з високості київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли , чиї ми діти? Хочеться знати, хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому і якою мовою спілкувалися наші предки, якого походження слово «Україна».

Оглядаючи з високості рідну землю, захоплюєшся її красою і величчю. Яка широчінь! Який простір! На заході постають зелені Карпатські гори, на півдні золотиться море золотої пшениці, на сході встають терикони донецьких шахт, на півночі багряніють червоною калиною ліси.

І все це моя Батьківщина — Україна.

ІІ група. «Мовознавці».

І справді, аби територія , населена людьми, стала державою, а люди – народом, всі мають знати одну мову, рідну їм, та володіти нею. А що ж таке мова?(Висловлюється кожен учень групи).

Слова…Вони бувають різні. Чуючи одні, ми сміємося, чуючи інші – плачемо. ( Інсценізація за оповіданням В.Сухомлинського «Образливе слово»).

        Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово. Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образив Матір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився Син Матері низько до землі й говорить:

— Простіть мені, Мамо, за образливе слово.

— Прощаю, — сказала Мати й зітхнула.

— Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово.

Задумалась Мати, геть посмутніла. На її очах з'явились сльози. Каже вона синові:

— Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.

Запитання від групи до інших груп:

-         Чи можна уникнути образливих слів?

-         Назвіть якомога більше ввічливих слів.

ІІІ група. «Знавці державних символів».

Розповіді про прапор , герб. Окремо розповідають про гімн, слухають запис у виконанні О.Пономарьова, вчаться виконувати його самі.

- Прапор відомий з античних часів. Древні стяги були у великій шані на Русі ще за часів язичництва. Жодне військо без прапора не вирушало в похід. Одна з версій щодо давньої української традиції поєднання жовтого і синього кольорів. Згідно з неї слово “хохол” – монгольського походження: “хох” – синій, “улу” – жовтий.

Символами України є чисте небо – символ миру та пшеничне поле – символ достатку.

.

28 січня сесія Верховної Ради України більшістю голосів проголосила синьо-жовтий прапор Державним Прапором України.

Державний Прапор України – це стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

      Тризуб є одним із найдавніших знаків на території України, його зображення дійшло до нас з часів Трипільської культури (5-3 тис. до н. е.). Він був родовим знаком Рюриковичів – князів Русі (зображення тризуба розташовується на дошці).

Вірш В.Ткаченка “Тризуб”

Тризуб (як сокіл, що йде в піке),

Облюбував собі на лавах Рюрик.

І віщий князь Олег на вежах бурих

Лишав його зображення стрімке.

На печенігів, половців у шкурах

Цей герб наводив жах – було й таке!

І дерево життя з малого вінка

Не вимерзти в голодних кучугурах.

Сам Олександр здіймав Тризуб увись

Як з півночі посунули колись

Навали шведів і тевтонів сила.

І коли схрестились грізно меч і спис,

А для наук йому розправив крила

Засновник Академії – Могила.

- Існує багато різних тлумачень цього символу. Але, безперечно, тризуб – знак державної влади. Він зустрічається на монетах князя Володимира, його синів Святослава і Ярослава Мудрого. Він є у гербі Анни Ярославни, королеви Франції. Аналогічне клеймо має й церква, яка знайдена при розкопках Десятинної церкви у Києві.

У 1918 році 12 лютого в Коростені затверджено Державним гербом УНР зображення золотого тризуба на синьому тлі. Автором проекту був відомий художник В.Кричевський.

У продовж 1918-1920рр. тризуб лишався державним гербом Української держави П.Скоропадського, а після проголошення акта злуки УНР і ЗУНР став Державним гербом об’єднаної республіки.

Як державний знак він символізує соборність (єдність) усіх українських земель. Законодавством передбачено окреме використання зображень як великого, так і малого державних гербів України.

Малий Державний герб – золотий Тризуб (знак княжої держави Володимира Великого) на синьому щиті – затверджено постановою Верховної Ради “Про державний герб України” від 10 лютого 1992 року.

Великий Державний герб повинен містити як головний герб України, так і зображення герба Війська Запорозького.

Вірш “Золотий непокірний тризуб”

Як птах золотий, в переливах

На прапорі має, горить

Це знак наш, це фабрики й ниви.

Це символ, що будем ми жить.

Це хліб наш, вугілля і цукор,

Степи плодовиті, моря…

Це праці змозолені руки,

Що подвигом завжди горять.

Це наша любов, наша мужність,

Вогняний порив боротьби,

Це наша згуртованість дружня,

Це пісня нової доби.

Це юність, це клич поколінням,

Що йдуть крізь життєву грозу,

Це слава твоя, Україно,

Золотий непокірний тризуб.

 Довго нас недоля жерла,

Досі нас наруга жере.

Там ми крикнемо: “Ще не вмерла,

Ще не вмерла і не вмре!”

- Я хочу вам розповісти про національний Гімн України.

Вірш “Яка краса: Відродження країни!”

Яка краса: відродження країни!

Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів.

Мовчали десь святі під попелом руїни,

І журно дзвін старий по мертвому гудів.

Коли відкілись взялася міць шалена,

Як буря все живе схопила, пройняла –

І ось, дивись – у руках знамена

І гімн побід співа невільна сторона.

– Пісня – душа народу, національні гімни – найвищий прояв його волелюбних прагнень, духовно патріотичних устремлінь. Втративши свою державність, Україна кілька століть не мала і свого національного гімну, його заступами патріотичні пісні, ще не охоплювали долі всього народу, розмежованого кордонами Австро-Угорської та Російської монархії.

– Яскравим виявом патріотично-національних почуттів українців єдиної нашої землі стала поява вірша поета і етнографа Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна”, написаного в   середині 60-их років. Музика створена     видатним

західноукраїнським композитором і диригентом Михайлом Вербицьким.

15 січня Президія Верховної Ради України затвердила музичну редакцію гімну України. (Звучить музичний запис “Ще не вмерла Україна”, спільне із записом виконання).

Коли співають – пісня ще жива.

Співуче серце грати розрива.

Не вб’ють грани зловісні

Життя правічну пісню,

Грани не вб’ють!

Співайте, люди, нелюдам на зло,

Співайте хором, щоб там не було!

Хай спів стрясає груди!

Співайте хором, люди!

Співайте хором, люди!

Співайте хором, люди!

Співайте, співайте, співайте!

(Під час звучання гімну всі встали).

ІУ група. «Народознавці».

Розповіді дітей про символи-обереги(міні-проект) : верба, калина, звичаї та традиції українців.

ЖИТО - символ життя. Це знак добробуту і злагоди в сім'ї.

БАРВІНОК  - символ вічності.

КАЛИНА - символ краси, кохання, щастя.

ВЕРБА - символ журби.

ЛЕЛЕКА – символ сімейного затишку і благополуччя.

СОЛОВЕЙ - символ веселощів, задоволення.

УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК -  є частиною українського національного костюма. В давнину їх носили тільки дівчата. Плели з живих квітів. Вважалось, що в них є чаклунська сила, здатна захистити від будь-якого лиха. Тому український віночок не просто прикраса, а й оберіг.

Традиційно український віночок прикрашали різнокольоровими стрічками. Кожен колір мав свою символіку.

Так, коричневий — це символ землі, жовтий — символ сонця, синій — символ неба і води, зелений — символ спокою, рожевий — символ врожаю, малиновий — символ здоров'я, фіолетовий — символ мудрості.

ВИШИТИЙ РУШНИК – стародавній оберіг дому. З рушником зустрічали гостей, молоді ставали на рушник під час шлюбного обряду. Вважалося, що візерунок вишивки оберігає від лиха та захищає від хвороб. Червоний колір символізує любов, а чорний – журбу.

Калина — найулюбленіша в Україні рослина. Про походження куща калини розповідає народна легенда (розповідь легенди «Легенда про калину»), а також казка «Калинка».

Похилена калина — засмучена дівчина. Щоб вівся рід, калину садили коло хати. Кущ калини біля материнської хати — це не тільки окраса, а й наш духовний символ, наша спадщина.

Говорила мати: «Не забудься, сину,

Як будуєш хату, посади калину.

Білий цвіт калини — радість України,

А вогняні грона — наша кров червона.

Зоряна калина і краса, і врода

Нашої країни — нашого народу».

Пам'ятаєш, сину, що казала мати:

«Посади калину в себе біля хати».

        З калини робили колиски для немовлят, прикрашали світлиці.

На калині мене мати колихала,

Щастя, долі в чистім полі виглядала,

Ой, калинонько червона, нахилися,

Від землі ти сили-соку наберися

Та літа давно минули-одлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млина розквітає,

Мого рідного синочка забавляє.

Виростай же, мій синочку, мій соколе.

Тобі щастям колоситься рідне поле,

Пролягла тобі на полі путь орлина

І в дорогу проводжає цвіт калини.

Дуб як символ

Дуб присвячений Зевсу, Юпітеру і Гераклові. Він є символом душевної і фізичної сили, а також довголіття. В Греції дубова гілка символізувала силу, міць і знатність роду, дубовими вінками нагороджувалися найхоробріші воїни. В Древній Греції великі екземпляри дуба вважалися статуями Зевса. В Стародавньому Римі жолуді називалися Юпітеровими плодами.

 У слов'ян дуб уособлював силу, міць і був присвячений Перуну. Його називали Перунове дерево.

 У стародавніх тевтонців і литовців бог дуба був богом грому, посилає дощ і запліднюючим землю.

Кельти бачили в ньому символ витривалості і всепереможності. Галли розглядали дуб як вісь світу.  Звичаї — це обличчя народу, подивившись в яке ми відразу можемо дізнатися, що це за народ. Звичаї — це ті неписані правила, яким люди слідують повсякденно у своїх найменших домашніх турботах і найбільш важливій суспільній діяльності.

Споконвіку було трепетним ставлення до традицій. Навіть після прийняття християнства українці зберегли багато своїх народних стародавніх звичаїв, тільки об’єднавши їх з релігійними. І сьогодні, через тисячі років, вже непросто виявити грань, де в українських звичаях закінчується стародавня культура, а де починається християнська.

Різдво

Одним з основних українських звичаїв є святкування Різдва. У

передріздвяний день — 6 січня — святкують Святвечір. Основними стравами на Святий вечір є кутя — рисова або пшенична каша з медом, родзинками і маком, а також узвар — компот із сухофруктів з медом. Усього, за звичаєм, у Святвечір подають 12 пісних страв. А ось 7 січня, на саме Різдво, готують великий родинний стіл. Оскільки піст закінчився, на стіл подають різноманітні м’ясні страви.

За звичаєм, під вечір Різдва юрба колядників ходила з торбами для збору гостинців. Вони вибирали собі головного — Березу (або Березая), латкового (який збирав сало і ковбаси), скарбонаря, хлібоношу, зіркаря (носив зорю), танцюристів, дзвонарів, скрипалів та ін. Коляда тривала кілька ночей, поки не обходили кожен будинок у поселенні.

Масляна

Ще один популярний український звичай — тиждень Масляної. Це свято існувало на Русі ще в дохристиянські часи. Звичай передбачає проводи зими і зустріч весни. Після появи християнства на Русі Масляну відзначають в останній тиждень перед Великим постом. Основні відмінності свята — це млинці й народні гуляння.

У Древній Русі млинець вважали символом сонця, оскільки він, подібно до сонця, теж жовтий, круглий і гарячий, і вірили, що з’їдаючи млинець люди отримують частинку його тепла й сили.

Свято Воскресіння Господнього або Великдень святкують у перший тиждень після весняного рівнодення і повного місяця. Разом із людьми його відзначає і природа, що пробуджується.

Родинний обід цього дня готують особливо урочисто і прикрашають квітами. Звичай фарбувати яйця — обов’язковий атрибут свята. Також на Великдень існує звичай вітати один одного радісним вигуком «Христос воскрес!», на що відповідають — «Воістину воскрес!» Це привітання висловлює радість віруючих, аналогічну радості апостолів, які дізналися про воскресіння Христа .

Старовинні звичаї — скарб українського народу та культури. Хоча всі ці рухи, обряди і слова, які складають народні звичаї, на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, але вони віють на серце кожного з нас чарами рідної стихії і є живущим бальзамом для душі, який наповнює її потужною силою.  

                                                                       

У група. «Шанувальники видатних українців».

Розповіді учнів про Т.Г.Шевченка, Лесю Українку; А.Шевченка, Ані Лорак, братів Кличків.(Виразне читання поезій Т. Шевченка,Лесі Українки; виконання пісні Ані Лорак, фото боїв та нагород братів Кличків).

9 березня ми відзначаємо день народження великого українського письменника Тараса Шевченка.

Народився майбутній поет в селі Моринцях Звенигородського повіту (нині Черкаська область) в сім’ї селянина-кріпака. Через два роки родина переїхала до села Кирилівки.

Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслухавшись розповідей про залізні стовпи, які нібито підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов їх шукати.

З церковнослов’янських релігійних книг у школі сільського дяка хлопчик отримав перші скупі знання, а разом з ними і суворі кари та знущання вчителя.

У дев’ять років малий Тарас залишився без матері. Життя в сім’ї стало нестерпним, коли батько одружився з вдовою, яка мала трьох своїх дітей. Хлопчина змушений був терпіти знущання лихої мачухи. В одинадцять років став Тарас круглим сиротою. Після батькової смерті почалося поневіряння хлопця по чужих людях.

Змалку в Тараса прокинувся талант художника. Це було не звичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де міг: на стінах, на дверях, на папері. Прагнення навчитися малювати водило хлопчика від села до села у пошуках вчителя. Був він за «школяра-попихача», тобто наймита, в обов’язки якого входило рубати дрова, носити школярам воду; терпів знущання вічно п’яного дяка. Після декількох років поневірянь він стає слугою пана П. Енгельгардта. Однак любов до малювання не покидає Тараса.

Одного разу пан з панею поїхали на бал. Скориставшись їхньою відсутністю, хлопець засвітив свічку і став перемальовувати портрет козака Платона, на чому був спійманий і жорстоко побитий. Але ця подія не пройшла безслідно: пан захотів мати власного художника і віддав «козачка» на чотири роки до живописця В. Ширяєва. Стверджують, що саме тоді Тарас почав складати і свої перші поезії.

Поступово Тарас знайомиться з талановитими художниками – І. Сошенком, К. Брюлловим, В. Жуковським та іншими. Друзі вирішили визволити його з кріпацтва. Для цього вони розіграли в лотерею портрет В. Жуковського, написаний К. Брюлловим, і за 2500 крб. викупили Тараса у поміщика.

Рано залишившись сиротою, Тарас Григорович на все життя зберіг любов до дітей. Своє сердечне ставлення до дітей висловив у багатьох поетичних творах. Поезії «Зацвіла в долині червона калина», «Тече вода з-під явора», «Мені тринадцятий минало», «Садок вишневий коло хати» та інші входять у дитячі душі змалку.

Одним з найкращих дарунків для дітей серед небагатьох прижиттєвих видань Т. Шевченка була остання його книжка – «Букварь южнорусский» (1861) – посібник для початкового навчання. Це перший підручник для навчання грамоти в школах України, написаний літературною мовою.

Услід за «Букварем» письменник мріяв написати ряд підручників для початкової школи, однак передчасна смерть не дала йому здійснити свої задуми.

Віталій Володимирович Кличко народився 19 липня 1971 року, в селі Біловодське, Киргизія. В 1995 році Віталій закінчив Переяслав-Хмельницький педагогічний інститут, далі вчився в аспірантурі Національного університету фізичної культури і спорту України, захистив кандидатську дисертацію по темі: «Бокс: теорія і методика спортивного відбору» в Національному університеті фізичного виховання і спорту України в лютому 2000 року.

Відомий, як український боксер суперважкої вагової категорії, шестикратний володар титулів чемпіона світу за версіями різних організацій по кікбоксингу (чотири рази серед "професіоналів і двічі серед любителів), триразовий чемпіон України по боксу серед любителів, чемпіон світу з боксу серед професіоналів за версією WBO (1999-2000) і WBC (2004-2005 ). У листопаді 2005 року Віталій заявив про завершення спортивної кар'єри, а в 2007 — про її відновлення. Він займається політикою, очолює фракцію «Блок Віталія Кличка» в Київраді.

Віталій — старший брат професійного боксера Володимира Кличко, який також завойовував титули чемпіона світу з боксу, і виступав в деяких боях проти боксерів, які були і суперниками Віталія на рингу.

Професійну кар'єру Віталій почав в 1996 році. У 1999-му році, в своєму 25-му професійному бою, завоював титул чемпіона світу за версією WBO. Програв його наступного року Крису Берду. У 2004 році, перемігши, отримав вакантний титул чемпіона світу за версією WBC, який тримав до заяви про закінчення спортивної кар'єри в 2005 році. Віталій Кличко пішов з великого спорту, володіючи титулом почесного чемпіона WBC.

У 2007 році спортивна кар'єра Віталія Кличко поновилася. У січні було оголошено про підготовку бою з Олегом Маскаєвим. Звання почесного чемпіона WBC дає право на позачерговий бій проти поточного володаря чемпіонського поясу. Проте виникла проблема з обов'язковим претендентом на чемпіонський бій Сэмюэлем Питером. В результаті виниклих розбіжностей сторони не змогли погоджувати порядок проведення бою. На 22 вересня 2007 року був призначений бій проти Джамиля Макклайна — перший після відновлення кар'єри. Але 8 вересня, під час підготовки до нього, Віталій отримав травму спини, і був терміново прооперований, після чого бій був скасований.

У березні 2008 року Віталій Кличко заявив, що зустрінеться з переможцем бою чемпіона світу за версією WBC росіянином Олегом Маскаєвим, який виступав проти боксера з Нігерії Сэмюэлем Питером. Переможцем і новим чемпіоном WBC став Пітер, і Віталій має намір з ним зустрітися в липні-вересні 2008 р.

З жовтня 2006 року Віталій працює Радником Президента України, є депутатом Київської міської ради з квітня 2006 року (від Блоку Віталія Кличка Пора-ПРП), членом фракції «Блок Віталія Кличка», членом постійної комісії по питаннях місцевого самоврядування, регіональних і міжнародних зв'язків; членом правління Добродійного фонду «Фонд братів Кличко» (з серпня 2003 року); членом НОК України (з червня 2005 року); засновником члена правління Міжнародного фонду сприяння розвитку спорту «Спорт XXI сторіччя» (з липня 1998 року). На виборах мера міста Києва 2006 року Віталій Кличко зайняв друге місце. Є кандидатом на пост мера 2008 року.

Віталій Володимирович Кличко має наступні нагороди:

Орден «За заслуги» ПІ ст. (вручений в жовтні 1999 року).

Орден «За мужність» І ст. (вручений в квітні 2004 року).

Герой України (з врученням ордена Держави, вручений 31 грудня 2004 p.).

Державний службовець 5 рангу ( з лютого 2007 року). (Також можливі й інші розповіді учнів).

Підсумок. Повернення до проблемного питання, даного на початку заняття(відповіді учнів).

Рефлексія.

-         Чи досягли ми того, що очікували на початку заняття?

-         Що нового відкрили для себе особисто?

-         Які висновки зробили?