ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З БАТЬКАМИ

     Навчання дає людині впевненість у своїх діях і вчинках. Отримати цю впевненість допомагає в першу чергу школа. А навчає вона не лише учнів-дітей, а й дорослих  - батьків. Тож чи потрібна педагогізація батьківської громади?  І що таке навчання батьків?

Навчаючи, ми передаємо комусь знання, уміння, досвід, виховуємо, прищеплюємо певні навички, якості, даємо певні поради, настанови, навіть вказівки, у той же час і самі оволодіваємо певними знаннями, якостями і вміннями. Дитина від народження виховується в сім’ї, в колі найрідніших їй людей. Потім батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, душевного, гуманного вчителя, який і забезпечить її добре виховання. Та цього мало. Лише у разі спільної, узгодженої діяльності учителя і батьків можна говорити про успіх.

Педагоги, як відомо, люблять повчати. І не тільки дітей, але й їхніх батьків. І уроки ці називаються батьківськими зборами. Дуже часто вони одноманітні: погана поведінка дітей, запізнення, відповідальність, ремонт... Тому так нечасто відвідують їх батьки. Як же досягти успіху у цьому навчанні – взаємному спілкуванні? Відповідь для себе я знайшла: обов’язково із використанням тренінгу. Адже подібні збори мають як теоретичний (навчають!), так і практичний характер – аналіз певних ситуацій (майже як для дітей, у ігровій формі). Тут уже не до суму чи позіхань. І якщо деякі батьки спочатку сприймають той чи інший елемент заняття насторожено, то за кілька хвилин вони уже активні учасники вправи. Такі заходи дозволяють батькам краще пізнати себе, свою дитину, вибрати правильний стиль спілкування, а вчителю проаналізувати побачене і почуте, що дозволить правильно спланувати подальші стосунки з родинами учнів.

А як же без батьківських свят (родинних)? Адже саме ця форма роботи чудово згуртовує батьківський колектив! А беручи участь у різних конкурсах і завданнях разом з дітьми, батьки вчать їх спілкуванню, прищеплюють взаємоповагу, дозволяють повірити в успіх.

Традиційні і нетрадиційні методи, форми роботи класного керівника з батьками просто необхідні, бо ж  ми навчаючись вчимося. Різні варіанти були випробуванні у нашому поки що невеликому досвіді роботи (ми ж тільки 6-й клас!), але з усього можна для себе взяти зернятко істини.

Тому серед традицій класу чільне місце зайняла саме робота з батьками, оця важлива педагогізація  батьківської громади, без якої не буде успішного учня.

Так, на батьківських зборах «Стилі розумного виховання. Їх вплив на навчання дітей» батьки ознайомилися (теоретично) із стилями виховання, обговорили їх, вибрали для себе найприйнятніший; використовуючи  інтерактивні вправи, обговорювали проблеми, які їх хвилювали. Дуже потрібною була вправа «Шкала цінностей». Виконуючи цю вправу, батьки на «сонячних промінчиках» записували позитивні риси характеру дитини, а на «хмаринках» - негативні. «Промінчиками» «сонце» розганяє хмари, тож і негативні  риси зникають при належному вихованні. Чому ж тоді є дитяча агресія? Як її перемогти? На ці та інші запитання батьки давали відповіді, консультуючись із шкільним психологом Кундеус І.С. Отримавши відповідь  на болючі питання, батьки складали пам’ятки для дітей, ознайомлювалися з пам’ятками-проханнями від дітей. Потім батькам було вручено «медалі» - «долоньки» дітей, виготовленні із кольорового паперу, із теплими словами для рідних. Таким чином, і ознайомилися із теорією, і попрактикувалися, і отримали певний заряд енергії, емоції...

Без батьків у шкільному житті неможливо. І не тільки у ділових стосунках, а й під час свят, особливо родинних. Подібний захід дозволяв батькам побачити власних дітей акторами, учасниками змагань. Багато батьків уперше для себе відкрили дитячий талант, змінили ставлення до дитини. І це теж певне навчання, навчання спілкуванню. Так готуючись до «Свята Осені», використовували досвід та поради батьків, бабусь і дідусів. Вони вчили нас, ми навчали їх.

Чималий педагогічний досвід отримують батьки також, готуючись до екскурсій. А попереду у нас і батьківські читання, і вечори, і тренінги, і азбуки виховання...  Маємо надію, що все це сприятиме нашій подальшій ефективній співпраці з батьками з метою об’єднання зусиль школи та сім’ї у формуванні особистості учня.